<< Главная страница

Чорна рада



Категории Пантелеймон Кулiш ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал  (Хронiка 1663 року)   I Навеснi 1663 року двоє вершникiв наближалися до Києва. Один був молодий озброєний козак, другий по одежi й бородi — як пiп, по шаблi та шрамах на обличчi — як старий козарлюга. Видно, що ïхали вони здалека. Не доïжджаючи до Києва, завернули до Хмарища, Череваневого хутора. Черевань був багатим паном i веселим, з тих козакiв, що збагатилися за десятилiтню вiйну з ляхами. Було тихо й гарно, а вершники якiсь невеселi. Приïхали до хутора й загрюкали в дубовi ворота. Вiдчинив старий ключник Василь Невiльник i дуже зрадiв, пiзнавши паволоцького полковника Шрама. Про його сина Петра сказав: Орел, а не козак! Провiв на пасiку, де найбiльше часу проводив Черевань i де любив приймати гостей. Старий Шрам був сином паволоцького попа Чепурного, вчився Киïвськiй братськiй школi й сам вийшов на попа. Але коли пiднятися козаки з гетьманом Остряницею проти унiатiв, не всидiв у парафiï й пiшов до козацького вiйська. Поляки швидко гасили полум'я всiх повстань, i в Украïнi продовжували творитися безчинства та неподобства. Шрам зупинився в зимiвнику серед дикого степу на Низу, взяв за жiнку полонену туркеню, проповiдував Слово Боже рибалкам i чабанам. Побував скрiзь, так загартувався, що велика користь i пiдмога з нього була пiд час Хмельниччини. Пошрамовано його вздовж i впоперек, тому отримав прiзвисько — Шрам. Сини пiдросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тiльки Петро. Вiдчувши, що занепадає його сила, Шрам зложив iз себе полковництво i почав служити Боговi. Але знову почалися на Украïнi негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. Шрама мучила думка, що загине вiд цього Украïна. Тому правив мирянам: Блюдiтеся, да не порабощеннi будете; стережiться, щоб не дано вас iзнов ляхам на поталу! Коли помер паволоцький полковник. Шрам сам зголосився послужити громадi, i його обрали знову. Задумався полковник, як Украïну на добру дорогу вивести. Пустив поголоску, що нездужає, а сам виïхав на хутiр для поради. На пасiцi у Череваня Шрам зустрiв Божого Чоловiка. Це був слiпий старець — кобзар. Ходив без поводиря, у латанiй свитинi й без чобiт, а грошей носив повнi кишенi: вiн викупляв невiльникiв iз полону. До того ж умiв лiкувати, замовляти рани. Козаки дуже поважали його ще й за пiснi. Черевань зрадiв зустрiчi, став розпитувати Шрама. Той сказав, що ïде на прощу до Києва. У Божого ж Чоловiка одна дорога — викупляти невiльникiв. Служник Василь Невiльник i собi докинув слово, що саме завдяки Божому Чоловiковi вiн бачить свiт хрещений, а служить тепер вiрою та правдою Череваневi, за чиï грошi його звiльнено з полону. Шрам розпитував старця, чи знає той, що дiється за Днiпром. Божий Чоловiк сумно сказав, що немає ладу мiж козаками, старшину не слухають. Сомко мiг би гетьманувати, так йому не дають, бо вiн не хоче кланятися московським боярам. Запорожцi ж своïм гетьманом звуть Брюховецького. Шрам здивований цим. Якось Сомко, що доводився Юрасевi Хмельницькому дядьком, образив Iванця Брюховецького, а вночi пiймав бiля свого лiжка з ножем. Вiйськова рада присудила вiдрубати йому голову, а Сомко звелiв посадити Iванця на свиню й провезти по мiсту. Пiсля цього сорому Iванець став збирати грошi, годити кожному. Коли Юрась пiшов у ченцi, Брюховецький обiкрав гетьманську скарбницю й подався на Запорожжя. Там сипнув грошима — i запорожцi обрали його кошовим.  Полковник Шрам признався, що ïде не на прощу, а в Переяслав, до Сомка-гетьмана, сподiваючись, що саме вiн зможе об'єднати роздiлену Украïну.   III Петро Шраменко сидiв у пекарнi й розмовляв iз Череванихою та ïï дочкою Лесею. Черевань, зазирнувши туди, порадувався й пожартував, що йому, мовляв, ще й жениха доброго для доньки привезли. Свiтлиця в Череваня гарна, на полицях срiбний та золотий посуд, що з вiйни, з княжих замкiв привiз. А молодому Шраменковi найкраще здалося в пекарнi, де квiти, запашний хлiб та чудова дiвчина. Черевань пригощав гостей, а Череваниха, свiжа й повновида, дiзнавшись, що Шрам ïде на прощу, зголосилася поïхати з ним. Полковник спитав у господаря, чи погодився 6 вiн вiддати свою дочку за його сина. Черевань радо дав згоду, а Леся нiби злякалася, хоч Шраменко ïй теж припав до душi. Тут увiйшла Череваниха й сказала, що такi справи так не робляться, спочатку слiд сходити на прощу. Отже, сватання вiдкладалося, i Шраменко здогадався, що Череваниха має на думцi iншого зятя, та й Леся ним гордує. Коли ïхали до Києва, Петро прямо спитав Череваниху, а та вiдповiла, що ïй, коли вона ще ходила вагiтна Лесею, приснився дивний сон, що ясну панну забирає сам гетьман. Ворожка пiдтвердила, що суджений дочки, яку вона народить, буде найкрасивiший i найзнатнiший.   IV Прочани ïхали вузькими провулками Подолу. ïм перегородили дорогу мiщани, що святкували народження сина у Тараса Сурмача. Стали наполягати, щоб подорожнi з ними випили — тi не хотiли, слово за слово, i спалахнула сварка. Мiщани, мовляв, власним коштом будують укрiплення, платять податки, а кармазини (реєстровi козаки) тiльки в дорогому одязi роз'ïжджають, п'ють та гуляють. Нарештi панотця пропустили, а вiн тяжко задумався й зрозумiв, що тут не обiйшлося без намовлянь Iванця Брюховецького. Черевань, прагнучи розважити старого Шрама, сказав, щоб той так не переймався, адже в них є i хлiб, i до хлiба. Шрам розгнiвався й назвав його Барабашем. Черевань дуже образився, потiм сказав, що готовий хоч куди йти разом зi Шрамом боротися.   V Нашi прочани походили по церквах, дали панотцям срiбла на нужди, аж ось галас, музика, тупотiння. Це якийсь iз запорожцiв зi свiтом прощався. Пив, гуляв, пригощав товариство, йшов навприсядки до монастиря, потiм усе козацьке скидав, залишав багатство, яке було, вдягав волосяну сорочку та й iшов у монастир спасатись. Пiсля того багато бурсакiв опинялися в запорожцях. Черевань сказав, що був би нежонатий, сам пiшов би на Сiч. Шрам йому заперечив, сказав, що перевелося козацтво, тепер туди йдуть або злодiï, або дармоïди, якi все п'ють та величаються. А бiля карети Череванихи й Лесi закружляли два запорожцi, хижо поглядаючи на дiвчину. Один iз них, здоровенний козарлюга, сказав своєму побратимовi Чорногорцю, що заради такоï дiвчини й Сiч покинути не грiх i що вона обов'язково буде його.   VI  Коли Череванi зi Шрамами повернулися з печер, на подвiр'ï вони побачили високого i вродливого чоловiка в дорогому кармазинi, з великим почтом. Це був Сомко, i Шрам дуже зрадiв. Гетьман запросив усiх до себе в гостi, а Лесю назвав своєю нареченою. Тепер Шраменковi нi на що було сподiватися. Хоч був вiн козак знатний i вродливий, Сомко все ж кращий — високий, огрядний собi пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вiнку; очi яснi, веселi, як зорi; i вже чи ступить, чи заговорить, то справдi по-гетьманськи. Шрам назвав Сомка ясним соколом, а той його — батьком. Сiли за стiл, i заплакав старий полковник. Усi здивувались, а вiн пояснив, що не вiд свого особистого горя плаче, а за Украïну вболiває: У нас окаянний Тетеря торгується з ляхами за християнськi душi, у вас десять гетьманiв хапається за булаву, а що Вкраïна розiдрана надвоє, про те усiм байдуже. А ще йдуть поголоски про чорну раду. Сомко сказав, що заспокоïть запорожцiв, а чернь навчить шанувати гетьманську зверхнiсть. Щодо iнших, то нехай i мiщанин, i посполитий, i козак стоïть за своє право; тодi буде на Вкраïнi i правда, i сила. Далi Сомко сказав, що негоже йому без гетьманшi. Тодi попросив благословення у Череванiв на шлюб з ïхньою дочкою. Черевань був здивований, сказав, що вже ледь не просватав дочку за Шраменка. Але старий Шрам пiдiйшов, сказав, що вони не стоятимуть на дорозi в гетьмана, й благословив молодих.  Раптом прийшов запорожець Кирило Тур, той самий, що налякав Нiч ю, Сомко його привiтав, а старий полковник сказав, що не годити я б водитися з цими гультiпаками. Гетьман зауважив, що й мiж мiж запорожцями є багато хороших людей, як ось Кирило: Добрий вiн, I душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю й характерника (ворожбита).   VII Сомко посадив гостей за стiл, почав розпитувати Тура, як той опинився в Києвi, й показав свою наречену. Кирило сказав, що одбере цю дiвчину й повезе на Чорну Гору. Усi смiялися, подумавши, що то жарт. Лесi аж недобре зробилося. Окрiм того, вона помiтила, що наречений за своïми справами не дуже й звертає увагу на неï. Увечерi позамикали всi дверi, а запорожець, виходячи, сказав: Дверi одмикайтесь, а люди не прокидайтесь!   VIII Козаки нагулялися й полягали спати, а Петровi не спалося. Пiшов вiн у дверi. Як чує — ïдуть вершники, Тур зi своïм побратимом. Хотiв бiгти рятувати Лесю, а тодi подумав, що в неï є наречений, тож хай i стереже ïï. Коли знову почувся тупiт — вершники поверталися, але вже з дiвчиною в сiдлi, котра сидiла, як сновида. Петро вхопив коня, шаблю i помчався наздоганяти викрадачiв. Довго гнався, аж ось мiсток через провалля. Кирило перескочив, потiм розiбрав дошки i крикнув Шраменковi, щоб той стрибав i показав, чи гiдний з Туром битися. Петро перестрибнув сам, бо кiнь його побоявся. Почали битися — на шаблях, поки не зламалися, на кинджалах, потiм на ножах. А тут i погоня гетьмана пiдоспiла. Поки доскочили до провалля, бiйцi одночасно вдарили один одного в груди ножами й повалилися, тяжко пораненi. Чорногорець кинувся до свого побратима, а Леся — до Петра. Забувши сором, називала серденьком, намагалася зупинити кров. Шрам кинувся рятувати сина, а Сомко — запорожця. Полковник обурився, а гетьман сказав, що молода знайшлася б i друга, а от Кирила Тура другого не буде. Леся це почула, i ïï серце навiки вiдвернулося вiд Сомка. Запорожцi забрали Кирила, а Череванi — Петра. Леся все копали зiлля, лiкувала, сидiла коло пораненого. Незабаром козак почав оду жувати. Вiн зрозумiв, що й дiвчина його полюбила, от тiльки вона вже заручена. Обоє закоханих вiд того сумували. Сомковi прийшла звiстка, що до Переяслава прибувають царськi воєводи. Порадились i вирiшили, що Шрам iз сином поïдуть до Сом а, а Черевань iз Лесею — до жiнчиного брата Гвиитовки пiд Нiжень Коли ж збереться гетьманське весiлля, схилити старшину до походу на Тетерю й об'єднання Украïни пiд одним гетьманом. Коли виïхали, ïх зустрiв гонець i повiдомив, що три полки Сомка перейшли на бiк Iвана Брюховецького. Тепер той володiє половиною Украïни i в пошанi у царя. Сомко хотiв розправитися зi зрадниками, але Шрам його вiдговорив — не час затiвати чвари мiж своïми. Раптом на шляху зчинився шум. Бiля дороги косили косарi, один напився й заснув на дорозi, то на нього ледь не наïхали. Косарi збiгли ся, стали лаяти кармазинiв, погрожувати ïм чорною радою. Ледь старий Шрам ïх заспокоïв.   X Подорожнi приïхали до Гвинтовки, а там бенкетують запорожцi. Господар радо зустрiв гостей, а господиня — гарна, але блiдолика панi — тiльки сумно усмiхалася. Побачивши ридван Череваня, зомлiла. Виявилося, що вона — колишня польська княжна, у цьому ридванi ïï захопили, дитину затоптали кiньми, князя татари погнали до Криму. Тепер Гвинтовка ïï окозачує, стiл застилають у нього не слуги, а сама княгиня, вона ж i вечерю подає. Шрам розпитував Гвинтовку, за кого вiн. Той сказав, що, звичайно, за гетьмана Сомка. А що iз запорожцями водиться, так це тому, що свiт увесь так перевернувся, навпростець не проïдеш, треба прилаштовуватися.   XI Вранцi старий Шрам поïхав у Батурин до Васюти, щоб спробувати з ним домовитися. Петро сумний блукав у гаю, поки не натрапив на хутiрець. Там iз подивом зустрiв Кирила Тура. Давньоï образи як i не було. Запорожець сказав, що готується чорна рада, i там зададуть перцю городовiй старшинi.  Кирило запросив Петра поснiдати  з ним, познайомив iз матiр'ю, сестрою. Раптом за Кирилом прийшли казали, що його чекає козацька розправа за сором, який вiн наробив товариству. Мати Кирила попросила Петра поïхати за ïï сином i привезти якусь звiстку.   ХП В урочищi Романовський Кут було людно, як на ярмарку. Зiбралося багато чернi, якiй Брюховецький обiцяв вiддати Нiжень на пограбування. Усi хвалили свого кошового. Брюховецький був у короткiй старенькiй свитинi, у полотняних штанах, чоботи шкаповi попротоптуванi.... Тiльки шабля аж горiла од золота. Так наче собi чоловiк простенький, тихенький, а скiльки лиха Вкраïнi наробив! Iван Мартинович називав усiх своïми дiтками, бiдкався, чим одягти своïх козакiв, як прохарчувати, вiн i сам он як обносився. Мiщани гукали, що всiм його забезпечать, аби вiн порiвняв ïх у правах з козаками. Скликали всiх судити Кирила. Прив'язали козака до стовпа, поставили горiлку, калачi. Кожен повинен був пiдiйти, випити, взяти й добре вдарити ним винуватого по спинi. Почали бити, особливо старалися дiди. Кирило тримався мужньо, його обороняв побратим i ще кiлька товаришiв, вiдмовляли iнших, кому грозили, кого вiдганяли. Додому Кирило повернувся ледь живий.   ХШ-ХIУ Сомковi вдалося прихилити до себе Васюту, той поïхав iз Шрамом на зустрiч iз гетьманом. У мiстi й у вiйську — повний безлад. Шрам ходив умовляв козакiв то словом Божим, то спогадами про Хмельниччину, а зрадник писар Вуяхевич розсипав гiркi слова в козацькi душi, пiдбурював на чорну раду. У домi Гвинтовки — своï негаразди. Черевань помiтив, що Гвинтовка зробився зовсiм iншим чоловiком, не таким, як був колись, щирим i товариським козаком. Тепер вiн дбав бiльше про своє багатство, до громадських справ йому байдуже. Навiть сестрi Череваня стало страшно бiля такого брата. Коли вранцi вдягалися ïхати на раду в Нiжень, ïм дали блакитнi стьожки до комiрiв, а не червонi, як звикли носити козаки. Перед мiстом юрма вкрила все поле. Видно царський намет i московське вiйсько з боярами. З правого боку став Брюховецький, з лiвого — Сомко. Народ бурлить. Тiльки тепер помiтив Петро, що червоних стрiчок на козаках дуже мало, бiльше блакитних. I зрозумiв, що задумано щось лихе. Посерединi було зроблено коло — там поставили стiл з бунчуком i корогвою. Поряд гордо стояв Брюховецький зi своïми запорожцями — в голубому жупанi, дивиться по-гетьманськи. Вийшов князь Гагiн з думними дяками, винiс подарунки старшинi, став зачитувати царську грамоту. Заднi, сiльська голота, нiчого не чуючи, стали викрикувати Брюховецького, iншi — Сомка. Зчинилися крик, бiйка. Запорожцi схопили Iванця, посадили на стiл, дали до рук булаву й бунчук. Шрам пропихає Сомка, а його не пускають, б'ють усiх, хто не з блакитною стрiчкою. Довелося Сомковi вiдступити. Прибув Сомко в табiр Переяславського полку, а тут нова бiда — нiженський полковник уже не Васюта, а Гвинтовка. Кiлька сотень швидко перейшли на бiк Брюховецького. Попросив Сомко в московського князя захисту й справедливостi, а той уже взяв вiд Брюховецького великi подарунки. Новий гетьман Брюховецький зрадiв, звелiв схопити Сомка й Ва-сюту, посадити у в'язницю, а Вуяхевичу сказав написати листа царевi, нiби Сомко бунтує проти нього козакiв.   XV Селяни не знали, що в козакiв дiється. Коли Брюховецький вирушив до присяги в мiсто, вони вирiшили, що всi тепер рiвнi й пора панським добром дiлитися. Московська сторожа не пустила селян до мiста, а козаки вже грабували Сомкiв табiр. Братчики смiялися з чернi й нахвалялися порiвняти всiх батогами. Вони переслiдували й шляхту — було б i Череваневi кепсько, якби не блакитна стрiчка. Декому довелося перевдягатися в селянський одяг i тiкати. Брюховецький засватав у дядька Гвинтовки Череваневу Лесю за свого писаря. А тут iще Тур з'явився i сказав, що за неï його бито, тому вона його. Петро аж похолов, нагадав Кириловi про дружбу, а той вiдповiв, що тепер усе перевернулося.   XVI Брюховецький бенкетував у Нiжинi. Поруч iз ним сидiв князь Гагiн, хоч i не годилося так. Запорозькi дiди привели до нового гетьмана козака, що скакав у гречку, на суд. Брюховецький сказав, що не годиться з-за жiнки забивати братчика до смертi, посмiявся з дiдiв — ïï розсердилися, плюнули й пiшли, зрозумiвши, що ïх одурено. Iванець став думати, як йому звести зi свiту Сомка. Запорожець, якому вiн наказав позбавити в'язня голови, вiдмовився це зробити.   XVII До Брюховецького напросився якийсь чоловiк i сказав, що зробить те, чого гетьман хоче. У нього начебто iз Сомком своï рахунки — i за наречену, i за киï. Це був Кирило Тур. Гетьман дав перстень запорожцевi, той пройшов у в'язницю й вiдкрився Сомковi. Запропонував свiй одяг i перстень, щоб той утiк. Але Сомко вiдмовився, бо не хотiв чужим життям дiставати собi волю.   XVIII Старий Шрам, жалiючи паволочан, сам поïхав до Тетерi й прийняв на себе усю вину за те, що мiсто збунтувалося проти гетьманськоï зверхностi. Старого полковника стратили як бунтiвника, а мiсто залишили в спокоï. Того ж року стратили й Сомка з Васютою. Петро Шрам iшов на Запорожжя, а ноги самi завернули в Хмарище. Скрiзь було запустiння. Тiльки з пекарнi щось чулося. Петро туди — а там Череванi й Леся. Тi й не думали побачити Шраменка живим. ïх самих добре в руки взяв Гвинтовка, хотiв вiддати Лесю за Вуяхевича. Але приïхав Кирило Тур, показав якийсь перстень i сказав, щоб йому видали Череванiв — везти в Гадяч до гетьмана. Тi просили його, щоб змилувався, не вiз. А запорожець знову: не повезу, як стану з кралею на рушник. А сам одвiз у Хмарище й сказав, що йому вражих баб не треба — вiд них лихо на землi. Петро залишився у Череванiв. Через пiвроку вони з Лесею одружилися.   Коментар     Роман Чорна рада П. Кулiша ~ багатоплановий. У ньому переплiтається кiлька сюжетних лiнiй. Показується протистояння сил державотворення (Сомко, Шрами) та руйнiвництва (Брюховецький, Тетеря, Гагiн, Гвинтовка). Носiй основноï iдеï — Чоловiк Божий, який, будучи слiпим i вбогим, самовiддано служив людям, викупаючи ïх iз неволi, лiкуючи тiлеснi та душевнi рани. Автору iмпонує хутiр, який вiн вважає символом украïнського способу життя, а iсторiя кохання  Петра i Лесi — це уособлення сiмейноï iдилiï, символ незнищенностi украïнцiв та Украïни. Кирило Тур — втiлення запорозькоï вольницi та козацького лицарства. Основним iсторичним джерелом для П. Кулiша став Лiтопис Самовидця, а лiтературним зразком — європейськi iсторичнi романи, зокрема твори В. Скотта. У Чорнiй радi присутнiй романтичний мотив дороги.

Метки Чорна рада, ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛIШ, ЛIТЕРАТУРА УКРАÏНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ, ПОЕТИ-РОМАНТИКИ, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА, УКРАÏНСЬКОГО, РОМАНТИЗМУ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Чорна рада


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация